Вчимось, граючись. Формування фонематичних навичок у дітей.

Дошкільний вік — найсприятливіший для виявлення та усунення порушень мовленнєвого розвитку, які в подальшому спричиняють певні проблеми. Тому слід якомога раніше розвивати у дітей увагу до власного мовлення, вміння орієнтуватись у рідній мові, слухати й чути її.

Фонематичне сприйняття — це здатність сприймати звукову сторону мовлення; уміння розрізняти звуки мовлення та їх послідовність у словах. У його основі — фонематичний слух, що дозволяє виділяти і розрізняти звуки мовлення щодо звукових еталонів — фонем.

У розвитку фонематичного сприйняття можна виділити три етапи:

•   розвиток немовленнєвого слуху;

•   розвиток мовленнєвого слуху;

•   розвиток навичок елементарного звукового аналізу.

Розрізнення звуків мовлення, тобто фонематичного слуху, є основою для розуміння того, що ми говоримо. При несформованості мовленнєвого звукорозрізнення дитина сприймає (запам’ятовує, повторює, пише) не те, що їй сказали, а те, що вона почула (іноді точно, а часом дуже приблизно). «Ліс» перетворюється в «лист» або «лиса». Особливо яскраво недостатність фонематичного слуху проявляється у школі під час навчання письма та читання.

Тому не випадково роботі з розвитку фонематичного слуху фахівці приділяють багато часу, але не завжди вона протікає легко та успішно. Дуже часто батьки виконуючи старанно всі завдання, не отримують потрібного результату. Це можна пояснити недостатньою увагою до опрацювання попереднього етапу — розвитку мовленнєвого слуху.

Немовленнєвий слух — сприйняття шуму води, вітру, звуків музики — за своїм походженням найбільш давній. Формуючись, складні психічні процеси залежать від більш елементарних функцій, які лежать в їх основі і складають «базу» для їх розвитку.

Дитина може навчитися говорити та мислити, коли починає сприймати та впізнавати природні, побутові та музичні шуми, голоси тварин, птахів та людей.

При цьому розрізнення немовленнєвих звуків повинно обов’язково супроводжуватися розвитком почуття ритму. Щоб образ предмета, який звучить, був більш повним, і дитина могла здогадатися про нього по ситуації, предмет потрібно розглядати, якщо можливо, торкатися, брати в руки. Крім того, корисно виконувати вправи із закритими очима, аналізувати шуми тільки на слух, без опори на зір. Таку роботу слід починати з найбільш елементарних видів розрізнення: «тихо — голосно», «швидко — повільно», вибираючи контрастні за ритмічною та емоційною структурою музичні фрагменти.

Для формування немовленнєвого звукорозрізнення в логопедії та нейропсихології розроблені та успішно використовуються спеціальні вправи. Дуже важливо поставитися до них серйозно, приділити їм стільки часу та уваги, скільки потрібно, при цьому не забувати, що заняття повинні бути цікавими для дитини.

Ігри, які пропонуються, не потребують точного виконання, скоріше це тема для вільної ігрової імпровізації.

                                                                         «Коробочки, які шумлять»

У коробочки можна насипати пісок, крупу, горох, покласти кнопки, скріпки, паперові кульки, ґудзики тощо. Взявши коробочку зі свого набору, ви трясете її, дитина, закриває очі, уважно прислухається, що звучить. Потім дитина бере свої коробочки та шукає, яка звучить аналогічно. Гра продовжується доти, доки не будуть знайдені всі пари. У цієї гри багато варіантів: дорослий трясе одну за одною декілька коробочок, дитина запам’ятовує та повторює задану послідовність різних звучань. Але не треба забувати мінятися ролями і обов’язково іноді спеціально помиляйтеся.

                                                                                 «Чудо-звуки»

Прослухайте з дітьми аудіозаписи природних звуків: шум дощу, дзюрчання струмка, шум лісу у вітряний день, морський прибій, спів птахів, голоси тварин. Проведіть бесіду про почуті звуки: які схожі, чим відрізняються, де їх можна почути, які з них здаються знайомими. Починати треба з прослуховування та впізнавання добре знайомих звуків, потім близьких за звучанням. Слухайте звуки на прогулянці: взимку — скрипіння снігу під ногами, дзвін бурульок, тишу морозного ранку; навесні — щебетання птахів, шум вітру, дзюрчання струмка. Восени можна почути, як шурхотять листочки, шум дощу Влітку стрекочуть коники-стрибунці, дзижчать жуки, бджоли, настирливі комарі. У місті постійний шумовий фон: машини, поїзди, трамваї, голоси людей.

                                                                              «Слухай, пробуй, як звучить»

Перевіряємо звукову природу різних предметів та матеріалу, які є під рукою. Міняємо гучність, темп звучання. Можна стукати, тупати, кидати, переливати, рвати, плескати.

                                                                                          «Вгадай, що звучало?»

Проаналізуйте з дітьми побутові шуми: скрипіння дверей, звук кроків, телефонний дзвінок, свисток, тікання годинника, шум води, яка ллється, дзвін ложки об склянку, шелестіння сторінок тощо. Діти повинні навчитися впізнавати їх звучання з відкритими та закритими очима, поступово потрібно привчати їх утримувати в пам’яті «голоси» всіх предметів, доводячи їх кількість з одного-двох до семи-десяти.

                                                                                               «Що як звучить?»

Зробіть з дітьми «чарівну» паличку, постукайте нею по різних предметах, які знаходяться в будинку. Нехай всі предмети у вашому будинку зазвучать. Прислухайтесь до цих звуків, нехай діти запам’ятають, що як звучить та знаходять предмети, які звучали, на ваше прохання: «Скажи, покажи, перевір, що звучало? Що звучало спочатку, а що потім?»

Дайте паличку дитині, нехай вона «озвучить» все, що попаде їй під руку, тепер ваша черга відгадувати та помилятися.

Можна взяти «чарівну» паличку  на прогулянку. Складніший варіант — упізнавання звуків без опори на зір. Дитина відповідає на запитання: «По якому предмету я постукала? А зараз? Що звучить схоже? Де ми чули схожі звуки?»

                                                                                                 «Де подзвонили

Визначаємо спрямування звуків. Для цієї гри потрібен дзвіночок або інший предмет, який звучить. Дитина закриває очі. Ви стоїте в стороні від неї і тихо дзвоните. Дитина повинна повернутися до того місця, звідки чується звук та із закритими очима рукою показа­ти напрям, потім відкрити очі і перевірити себе. Можна відповісти на запитання «де дзвенить?» — зліва, попереду, зверху, справа, знизу. Складніший та веселий варіант — «піжмурки». Дитина — в ролі ведучого.

                                                                                    «Підбери картинку або іграшку»

Ви стукаєте (шарудите, дзвоните, граєте на музичному інструменті), а дитина вгадує, що ви робили, що звучало, та підбирає відповідну картинку, іграшку. Про правила гри потрібно заздалегідь домовитися.

                                                                                                 «Створюємо мелодію»

Проведіть «бесіду» з дитиною на музичних інструментах — чергуйте «висловлювання», уважно слухаючи один одного.

Коли дитина зіграє щось достатньо структуровано, повторіть його «репліку». Продовжуйте гру, поки дитина не відпрацює свою знахідку.

                                                                                 «Відпрацювання ритмічних структур»

Ви задаєте ритм, відстукуєте його рукою, наприклад: два удари — пауза — три удари. Дитина його повторює. Спочатку дитина бачить ваші руки, потім виконує цю вправу із закритими очима.

Варіанти гри:

•   дитина повторює ритмічний малюнок правою, лівою рукою, обома руками одночасно, почергово (плеск або удари по столу);

•   відтворює той самий ритмічний малюнок ногами;

•          придумує свої ритмічні малюнки та контролює їх виконання.

Можливі шляхи виконання завдання: подовження та ускладнення

ритму, відтворення звуків різної гучності всередині ритмічного малюнку.

Ритмічні структури можна записувати: слабкий удар — коротка вертикальна риска, сильний — довга вертикальна риска.

                                                                                               «Голосно — тихо»

Запропонуйте дитині промовити голосний звук, склад або слово голосно, потім тихо, протяжно, потім відривно, високим голосом, низьким.

Варіант гри: придумайте або згадайте якихось казкових героїв, домовтесь, хто і них як говорить, а потім розіграйте невеликі діалоги, впізнавайте наших героїв по голосу, міняйтесь ролями.

                                                                                                   «Камертон»

Запропонуйте дитині промовляти по складах будь-який віршований текст та одночасно відстукувати його ритм за правилами: відстукуються склади (кожний склад — один удар), на кожному слові, включаючи прийменники, рука або нога міняються.

                                                                                          «Упізнай свій голос»

Вам потрібно записати на магнітофон голоси знайомих, рідних, обов’язково свій та дітей. Прослухайте запис разом. Важливо, щоб дитина впізнала свій голос та голоси близьких людей. Може бути, що дитина не одразу впізнає свій голос у запису, до його звучання треба звикнути.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.